1 вересня

131

Ну ось…. 1 вересня…. Я сьогодні перший раз у перший клас. Маман з ночі реве, наче на війну мене проводжає. А чого плакати? З ким не бувало? Вчора вона ще якось трималася, навіть банти мені гофровані погладила. Так що тепер вони у мене гладенькі і на 1,5 метра довше. У портфель буквар і сосиску в тісті поклала. Потім стала розумну книжку вголос читати. Щось про «якщо дитина психологічно не підготовлена до школи». На третьому абзаці я за валеріаною сходила, а вона все читає: «Дитині буде спокійніше в незнайомому місці, якщо поруч з ним будуть предмети, знайомі йому з дитинства. Наприклад, улюблений плюшевий ведмідь або машинка». Ну, немає у мене ведмедя! Довелося диск з екшеном «Черепашки-Тортилы. Повсталі з каналізації-3» брати. Покладу на парту, потрібно з пацанами входити в контакт. Хоча які там пацани в 7 років?

Вийшли, нарешті. Веду маман за тремтячу руку. Сказали, лінійка буде. І хлоп! – перший розлучення. Немає там ніякої лінійки. Є збіговисько переляканою малечі, нервово озирающихся на юрбу переляканих батьків. А навпроти…… Ось, напевно, чого маман боялася! Натовп старшокласників, «кричать» останній рік в стінах, не настільки віддалених від винного магазину. З горем навпіл відстояли це неподобство з канцелярським назвою, ніж-то нагадує чергу. Якийсь дылдон з 10го класу протягнув по периметру малечу з дзвіночком у руках возвестив перший у нашому житті шкільний дзвоник. Стоїть поруч брат по нещастю просвітив, що першого вересня завжди так – електрика після ремонту ще не працює, тому в цей атрибут колгоспної корови телефонують. Він «в перший раз» вже вдруге тут. «Другорічник» на їхньому сленгу.

Директор, старий «мачо» років тридцяти п’яти, оголосив, що старші наші друзі (тримайся, мама!) проводять першокласників в клас. Дивлюся – насувається на мене щось в шкільній формі 52 розміру, віддалено нагадує предмет корпусних меблів в коричневому чохлі. Банти, такі ж як у мене, на пергедролевой голові. Підходить, визирає з-за бюста вниз: «Ну що, шмакодявка? Скінчилася твоя розвеселе життя?»

У класі села за останню парту, — другорічник напоумив. Сказав, що, як у кінотеатрі, це місця для поцілунків. Господи, з ким цілуватися-то? Пацани якісь беззубі все… Ну, ладно я, у мене це вікове. А вони-то чого без зубів? «Мойдодира» в дитинстві не читали?

Перший і єдиний (слава праці й соціалізму!) урок – «Урок Рідного Краю». На дошці – політична карта світу. Краще б вони цю дошку на задній стіні повісили, бо малеча все одно в ту сторону дивиться: туди нервових батьків запустили.

Мда…. Обстановочка та ще… Хто-то реве, матусі всхлипывают, один за іншим без попиту встають і йдуть «пісяти» троє хлопчаків. Ні, безумовно, у пацанів психіка і сечовий міхур слабкіше, ніж у нас, жінок. Переді мною пухкенька жіночка з тонкими косичками і товстими скельцями в окулярах дістає хліб з котлетою і помідор з сіллю в сірниковій коробці. Адже У мене теж сосиска в тісті під букварем лежить! Починаю нервувати….. Чую плачучий мамкин шепіт: «У вас якась плита будинку? Електрична? А у мене газова… Я працюю до шести… Як же вона борщ розігрівати сама буде?» Ззаду починається жваве обговорення особливостей мого травного тракту. Питання «Що корисніше для семирічного шлунка – порція борщу, але холодного, або булочка, але з кефіром?» схоже, захоплює і училку. У неї на паралелі (опа! які я слова вже знаю) син «сурмить». Ні, жаль мені мамку. Хороша вона в мене. Бачиш, як побивається. Неспроста, мабуть. Забулося раптом все: і як у минулому році мене на «Американський пиріг» не пустила, і замість ліфчика банти мені ці дурні купила, і як вилаяла за те, що, поки вона спала, я їй на лобі смывающуюся через 3 дні татуювання з Покемоном забабахала. А тут ще училка, щоб розрядити обстановку, включає магнітофон. Якийсь співун з дитячим хором співають сумними-прегрустными голосами:

«Букви різні писати тонким пір’їнкою в зошит
Вчать у школі, вчать у школі, вчать у школі.
Віднімати і множити, малюків не ображати
Вчать у школі, вчать у школі, вчать у школі»

Гей, хто це тут нас тут ображати зібрався? У паніці обертаюся на неї і бачу….. мамка посміхається! Пісня що-чи сподобалася? Або нагадала про щось? Урок закінчено. Батьки починають плескати, нас відпускають додому. Беру мамку за руку і веду додому. Будемо вчитися включати грубку і шорти з майкою на фізкультуру гладити….

Наталія Сердюк, [email protected]

Проза