А чи відпустку

66

Ми — я, мій чоловік та син — давно мріяли побувати в Єгипті. Напевно, ще зі шкільних днів. Уявлення про древньої цивілізації заважали адекватному сприйняттю сучасності. Хотілося в Єгипет — і все! На цю відпустку були й інші варіанти, але ми їх відкинули. Хотілося побудувати свій відпочинок так, щоб було все добре: і покупатися, і з’їздити на екскурсії, і просто повалятися на пляжі. А ще — відсвяткувати мій день народження (він, як правило, припадає на 6 листопада) у шортах і майках, з холодним пивом і запахом моря!

Ми запланували (спільно з Турфірмою Аіт у Санкт-Петербурзі): 2 дорослих+дитина 9 років. 1.11.03 — виліт з СПб в Хургаду, відпочинок в Иберотеле Арабелли 4+ ALL, з 5.11 — 8.11 круїз на Роял Редженси 5* делюкс з Асуана в Луксор, з 8.11 до 15.11 — та ж Арабелла. Збори були недовгими. Очікування — болісним. У Санкт-Петербурзі наступала дощова осінь, безнадійно псувалася погода, а нас чекав, о диво!, спекотний листопад! Холодним морозним днем 1 листопада ми сіли в літак, а зійшли з літака в теплу південну ніч. Але нас чекали чудеса зовсім не там, де б нам хотілося.

Ми пройшли паспортний і митний контроль, нас зустрів представник Азур Тревел і тут же повідомив, що круїз переноситься на завтра на 4 ранку! Дорога в готель, поселення та пізній вечеря зайняли у нас весь вільний час: Єдине, що ми встигли, так це здати зимову одяг в камеру зберігання готелю, отримати сухий пайок і… в 4 ранку 02.11.03 ми дізналися, що круїз буде з Луксора в Асуан.

В автобус ми так і «уперлися» з валізами, так як розпакувати їх було колись. Весь автобус дружно заснув, а коли прокинувся, гід Рауф без пояснень видав нам «нову» програму круїзу, в якій нас вразили дві речі: примусовий збір чайових (50 фунтів з дорослого, 25 — з дитини), і… скасування катання на фелюгах, сплаченого при купівлі туру. Виникло відчуття легкого невдоволення, але ось вже і Луксор!

В Луксорі нам так і не дали розпакувати валізи, возили по Луксору до обіду без капелюхів. До обіду ми повинні були оглянути східний берег Нілу — берег живих. Велич Карнаксого храму, монументальність його колон, а так само сонце в зеніті народжувало почуття безпорадності і відчуття недосконалості сучасного світу.

Гід по Луксору, Ахмед, археолог, захоплююче розповідав. На самому початку він видав нам листки з зображенням ієрогліфів. (Дитина моя подумав: «Це щоб розуміти зображення на колонах». Ні! «Щоб замовити собі картуші!!!») Ахмед-археолог дорікнув нас, що ми слухаємо байдуже, і обличчя в нас втомлені. Хтось взявся пояснювати, що практично не спав. Але розмови не вийшло. Спочатку, коли нас завезли на корабель пообідати, речі вносити не дозволили. Тут народ по-справжньому заволав, і нам дали хвилин 20 на заселення. Обід був чудовий, шведський стіл, напої — платно. Корабель — чудовий плавучий палац, весь виблискував мармуром і золотом. Але в каюті ми не виявили третьої ліжка (хоча у ваучері було чітко позначено кількість людей, а при бронюванні обіцяли спеціальну сімейну каюту). Ми пояснили це на Reception і поїхали на екскурсію на інший берег Нілу — на західний берег мертвих.

Спочатку нас повезли на катері з дбайливо натягнутим тентом, потім — на автобусі, а до самого храму цариці Хатшепсут — на смішному паровозик з вагончиками. Дитина мій познайомився з охоронцем. Виявився — знавець старожитностей. Дуже доброзичливо посміхаючись, закинувши на плече «Калашникова», він провів дитини у внутрішні приміщення, розповів, які де кімнати. Я йшла поруч, готова перевести, але мій син сказав, що все розуміє. Ми сфотографувалися на пам’ять, подякували за розповідь і запропонували портрет президента США на м’ятою зеленої папірці. Прийняв, але з легким збентеженням.

Ще нас возили до колосам Мемнона і в Долину царів. Повернувшись на корабель, ми отримали запрошення на капітанський 5 o’clock. З видом на захід сонця! На верхній палубі! Це було восхительно. Попивши чаю і спустившись в каюту, ми виявили там деякі зміни на краще: нам принесли лежак з верхньої палуби з пляжним матрацом, приставили його впритул до нас, відстані від стін не було зовсім. Так ми і спали втрьох, «заныривая» з торця. Але це ще не всі незручності: у нашій «сімейної» каюті не було фена, стелі стирчали заізольовані дроти від нього.

На наступний день 03.11.03 графік екскурсій був нестабільним: Рауф натякнув, що проходження шлюзів в Эсне створює деяку незручність. Але це лише на перший погляд. Було так красиво і цікаво, що всі екскурсанти, розвалені було біля басейну, повскакували з лежанок і насолоджувалися. Насолоджувалися природою, погодою, видом черги з круїзних кораблів! Шлюз успішно пройдено, і ми — в Едфу. Там нас повезли в Храм Гора (Хороса) Сокола на старих-престарих розбитих «кабріолетах». У одного з них-таки лопнула шина і віз завалилася набік. Величезний, добре зберігся, храм нам дуже сподобався. Там не полінувалися встановити копію похоронної човни. Рауф порадив дати групі ім’я, щоб йому було простіше нас збирати. Так ми всі стали Хабібі.

Назад нас чекали ті ж вози. «Паркінг» неприємно вразив брудом, смородом і жебраками. Нас хапали за руки самодіяльні їздового. Але ми шукали «свого». Мене охопило почуття глибокого жаху, коли я відстала від чоловіка і сина на 5 метрів, а мене оточили дикі особи… Але ось він, наш візник. Він був такий милий, що заслужив довіру мого чоловіка. Довіра було виражено в еквіваленті (тієї ж зеленої папірці, але вже з іншим портретом). А ще до відплиття ми встигли в крамницю, де придбали галабею (білий балахон з білої ж жилеткою з красивою синьою тасьмою). Вирядили сина і він став справжнім хабибиком! Платиновий блондин з блакитними очима на тлі заходу, Нілу і п’ятигодинного чаю. Екзотика!

Попереду нас чекав Ком-Омбо. Храм крокодила і сокола. Він більше враження справляє в нічний час, коли якимось таємничим чином раптом виникає в таємничому світловій плямі. Вдень він якось не так урочистий. А ось мумії крокодилів — збереглися! Ніл стає все ширше і красивіше. З’являються фелюги — арабські човни з білими косими вітрилами. Вони пливуть парами, а нам здається, що це білі метелики ковзають над водою! 04.11.06 ми прибули в Асуан. Жарко! Нас відвезли на Асуанську платину, до пам’ятника Радянсько-Єгипетської дружби, на озеро Насер. Справжня Африка! Ми побували в стародавніх каменоломнях, де подивилися на незавершений обеліск. («Недороблений» — як сказав син.) Дуже жарко. І прикро, що на фелюгах так і не покатали!

Ввечері нам запропонували додаткові екскурсії за додаткову плату. Ми вибрали світлове шоу в храмі Філе. Сподобалося. На завтра нас чекав зворотний шлях в Хургаду. Нам дуже сподобався круїз, але самого головного — моря — адже ми ще не бачили! З корабля нас «винесли» о 13.00. Обід уже не був включений, і нам запропонували доплатити за нього. Це було мудро, так як зворотний шлях був довгий і болісний. Поверталися ми з Асуана на такому старому автобусі-Мерседесі, що він напевно був забутий німцями при відступі у другій світовій. Забитий він був повністю, крісла не розкладалися, поспати не вдалося. Кондиціонер не працював. Тобто він дзижчав, але заправлений не був, і було дуже душно. Водій засинав за кермом, ми відставали від колони, мчали, знову відставали, вилітали на зустрічну… Дітям не давали пити, щоб вони не просилися в туалет. Нас випустили 2 рази, але колона йшла, і не всі потрапили в туалет. Народ вимагав змінити водія, але це виявилося неможливим, і до нас підсадили поліцейського з «Калашниковим», який тикав водія прикладом, коли він засинав. Їхали ми так близько 11 годин!!!

Ще один нічний приїзд в Арабеллу — дежавю! Нас знову поселяють, виписали гостьові картки… на НВ, а не ALL. Ми дуже втомлені, розбиті — стали розбиратися, дзвонити гіду вночі, він обіцяв прийти в 7 завтра. Сил не було, настрої теж. Встали о 6.30. Прийшли, а він, природно, не прийшов. Чоловік став дзвонити Санкт-Петербург, а там народ на роботу не поспішав. Переговори були довгі і болісні. Ми їм — ваучер, а вони — «Не розуміємо!».

Години до 12 дня відновили свої права. (До речі, все по-англійськи!). Радісно понеслися на море! І тут я згадую — у мене сьогодні день народження!!!! Цього я ніколи не пробачу!!!!! В нормальних країнах ця інформація чітко відстежується, за вечерею підходять до столика, вітають. Дрібничка, а приємно! Але тут: я сама забула!!!! Гід з’явився годин в 10 вечора і став впарювати нам екскурсії. Уявити собі ще одну/іншу поездочку на автобусі ми не змогли! Гід втратив до нас інтерес до кінця поїздки. Намагався відібрати у нас зворотні квитки — але ми виписали йому дату, номер і час рейсу — відстав. Через пару днів, освоївшись, ми нарешті почали відпочивати! Море — супер, чоловік з сином цілими днями зависали над рифом з фотоапаратом, вечорами ми грали в більярд і відвідували Алібаба-Базар — сувенірний супермаркет. Познайомилися з купою торговців. Дуже милі і приємні люди. По пляжу водять верблюда. Його нам представили: «Містер Оскар!». У всіх дітей усіх віків і національностей, було завдання — притягти Містерові Оскару шматок булки. Він мучився, але з’їдав все. Благородна тварина!

Раптом до нас підійшла дівчина. Виявляється, вона російськомовна співробітниця з гестрелейшинз. Образилась на нас, що ми до неї не підходимо! «Важко, — каже, — розпізнала у вас росіян!» І завела пісню: ви без моїх порад пропадете! Чемно відмовившись від її порад, ми продовжили відпочинок. Чудово спілкувалися і без неї: ніяких проблем з англійською у мене немає, читати вміємо, товариські і без комплексів! Багато хто з персоналу дивувалися, що ми — з Росії. Розпитували, цікавилися.

Кілька замальовок. До мене підійшла дитячий аніматор і запросила дитини в клуб. Я їй пояснила, що він хоч вчить і англійську, і німецьку, але любить грати один. Сидимо з нею в барі на пляжі, спілкуємося. Офіціант приєднався. Раптом повзе красуня з гестрелейшинз, сідає поруч і заспівує пісню: як вона втомилася від росіян, які вони тупі, як вони без неї ні слова сказати, ні кроку ступити не можу. Аніматор і офіціант соромляться і кажуть: ось ця російська вже з нами півгодини базікає! Вона на мене злісно так глянула, дізналася і… знову образилася! І ще: замовляю в 11.00 на пляжі коктейль для себе і дитини. Вони прикольний такий роблять, соки там різні і сиропи. Шарами. Офіціант (радісно посміхаючись): «З горілкою!» — «ні!». Він здивований: «Росіяни, а горілку з ранку не п’ють». Лежать поруч німецькі бабусі піднялися з лежанок, суворо дивляться на мене зрозуміли тільки слово «горілка». Я лежу, читаю «Космо». Приходить офіціант приносить коктейль, заглядає в журнал і (радісно): «Секс!» — «ні, мода!». І, вмираючи від сміху, додаю: «А що, росіяни крім горілки і сексу ні з чим не асоціюються?». «ні»… Не смішно! І бабусі мої німецькі перестали посміхатися.

Замовили в номер міні-бар (платно). Приходимо, радісні, зараз винця поп’ємо. А штопора немає! Повзу в бар, пояснюю, що для повного щастя мені потрібен corkscrew. «А що це?». Пояснюю. Ні, не дамо, він у нас один на всіх. Принеси пляшку — відкриємо. Я починаю дико сміятися: «Це ж божевілля, замовити пляшку в номер, принести в бар (де безкоштовно наливають), відкрити, і піти її в номер розпивати!» Вмовила! Повірили!

А ще у нас перестала набиратися вода в бачок унітазу! Прокладка якась полетіла. Моя дитина в перший день розмалював заявку, на якій треба було зазначити проблему для майстра галочкою. Довелося писати самій. Прийшли три майстри. Два — «роботяги» — високі, в комбезах, з шухлядками такими спеціальними під інструменти в обох руках. Третій — «інтелігент» — перекладач. Роз’яснюю проблему. Вони готові подивитися, а на горщику — син. Зганяю безжально, він іде, ховаючи комікси. Ці радяться над горщиком, тупотять чобітьми по кахлю: і йдуть, не прощаючись! І — все! Вода починає заповнювати бачок! Але на наступний день — все знову… Мій чоловік, лаючись, лізе в бачок і щось там робить. Більше не текло…

Ось так ми і провели решту днів. Майже весело. Сюрприз-таки чекав у кінці: я його передбачила, пішла перевірити рахунок за день до від’їзду і виявила, що перший день перебування нам включили в рахунок!!! Стали розбиратися, вони впиралися, що «перший день в all не входить!». Але ми свого домоглися! У день від’їзду половина персоналу «згадала» російська… Я спеціально не писала спогади по «гарячих слідах». Хотілося, щоб емоції трохи вляглися і враження закріпилися. Пішло з пам’яті щось зайве, а потрібне — залишилося. Не хотілося робити поспішних висновків, що «всі араби — сволочі», «я до них більше не ездец», і т. д. Хоча я висновків і зараз робити не збираюся. Тільки шкода, що моє питання: «А чи відпустку?!», так і залишиться без відповіді!

З повагою до читачів — завжди ваша, Фанні.

Funny, [email protected]

Особистий досвід