Автомобільна подорож по Західному Криму або як ми їли кішок (2 частина)

68

Зміст:

  • Розвідка… Огляд пляжів (спеціально для любителів пасивного відпочинку)


Частина 1 можна прочитати тут.

Розвідка… Огляд пляжів (спеціально для любителів пасивного відпочинку)

На наступний день дозволили собі виспатися як слід. Коротше, коли прокинулися, то в нашому минипансионате вже нікого не залишилося — все звалили на пляж. Ми провели невеликий військовий рада і вирішили далі не шукати житло, а залишитися тут. Поснідавши, вирушили вивчати околиці.

Місцеві жителі розповіли нам, що самі вони на городоском пляжі не купаються, а їдуть у близлежайшее селище під назвою Оленівка, ось там типу просто супер! Вирішивши перевірити, що там за «супер», ми рушили в бік Оленівки. Але, не встигнувши від’їхати і двох кілометрів від міста, ми побачили, що в стороні, де повинна бути ця сама Оленівка, над землею висить чорна хмара, з якої через кожні кілька секунд вириваються сполохи блискавки. Дивно було бачити це, адже у нас було сонечко і ніщо не віщувало дощу. Потім ми звикли до такого явища — хмари в степу було видно з великої відстані, і була реальна можливість сховатися від дощу задовго до його реального появи. Ми не стали спокушати долю, так як, перебуваючи в абсолютно голому степу під час грози, було неприємно усвідомлювати себе найвищою точкою! Розвернувшись, ми повернулися в Чорноморське і поїхали шукати місця для купання в межах селища.

У самому містечку на машині можна під’їхати прямо до моря в правій частині пляжу. Машини стоять метрах в десяти від води. Але пляж знову ж таки переповнений, плюс неприємно, що уздовж пляжу проходить дорога, по якій машини не дуже часто, але все ж сновигають туди-сюди. Ще правіше від пляжу далеко в море видається мис, забудований будівлями різного роду — від якихось баз до приватних дерев’яних будинків. За мисом невелика бухта, непридатна для купання з-за поганого берега, і, думаю, що поганого дна. За бухточкой слід військова база, з першого погляду здається, що вона покинута, так як вся її поверхня покрита іржавими останками військової техніки, але насправді все це маскування! Ми бачили особисто, як між купою заліза промайнув пару раз бравий солдат українських збройних сил. А місцеві жителі стверджують, що під землею навіть існують пускові установки, що, в принципі, напевно, правда, судячи за деякими ознаками.

Вдало обминувши секретний об’єкт, ми рушили далі вздовж берегової лінії по дорозі, здіймаючи за собою глубы пилу. Берег став поступово підніматися. Ще через пару кілометрів він був досить високий і мальовничий, поки це вражало нас — людей які ще не бачили Тарханкут! Продовживши наш шлях уздовж берега (напрямок від Чорноморського убік Міжводного), ми знайшли кілька місць, де можна було спуститися до води. Як правило, всі ці місця вже облюбували пара-трійка відпочиваючих, які прибули сюди, як і ми, на машині. Піску тут не було — і берег, і дно були вкриті камінням, характерними для диких пляжів. Вода була чиста і прозора.

Але скажу відразу — в основному, якщо хто їде на західне узбережжя, так це чи у пошуках піщаних пляжів (і ми їх пізніше знайшли!), або у пошуках унікальних по красі укосів і химерних скель, які знову ж таки ми знайшли, але не тут. Так що не втрачайте час на це місце, тим більше, що за відомостями з перевірених джерел, саме тут у море виведена труба міської каналізації, хоч вона звільняється від вмісту за кілька сот метрів від берега, все одно не дуже приємно…

Увечері ми таки потрапили в Оленівку і побачили мис Тарханкут, але про нього буде більш докладне оповідання трохи пізніше, коли ми туди поїдемо всі разом через кілька днів.

Вночі я продегустував придбаний в Чорноморському сімферопольський коньяк «Кіммерія». З «Коктебелем», звичайно, порівняти складно, але під гарний настрій піде. Сухар ж себе радував салатом власного виробництва з місцевих овочів. День закінчився нічним купанням на крутому березі (інформація про каналізації вчинила значно пізніше :)).

Вранці наступного дня вирушили на станцію Джанкой зустрічати частину нашої експедиції. На щастя, дружини схвалили вибране нами житло, і ми прийняли остаточне рішення тут залишитися.

Забігаючи вперед, як директор Компанії Паганель Travel, скажу, що ми расселяем наших туристів в цьому пансіонаті, як і в багатьох інших приватних готелях селища. Умовно ми назвали цей пансіонат «Айше» — його опис та вартість проживання ви зможете знайти в нашому Інтернет-Магазині Подорожей.

Отже, знову прибули члени нашого колективу нічого не хотіли чути ні про яку Оленівці або Міжводному і жадали відправитися до моря з мінімальними витратами часу. Самим найближчим до нас якраз і виявився міський пляж у всій своїй непривабливості (це моє шкідливий суб’єктивна думка, яка абсолютно не розділяють сотні відпочиваючих тюленів, згуртованих на міському пляжі, так що його не обов’язково брати до уваги).

Увечері ми пішли в кафе «Українська кухня» відзначати день варення мого сина, якому в поїзді (!) виповнилося цілих шість років. Столик ми замовили аж за добу, хоча сенсу не було — кафе в місті не дуже багато, але місця в них є завжди. Ми спочатку планували потихеньку продегустувати кухні декількох закладів, але так вийшло, що протягом всього перебування в Чорноморському гуляли тільки тут.

Кафе розташоване у правій частині пляжу (якщо стояти обличчям до моря) — воно або саме крайнє або майже саме. Літня крита веранда, жива музика вечорами, парковка (машину ставили прямо впритул до веранді і вона була завжди на виду), від моря кафе відокремлює метрів 15-20, персонал на той період часу дуже чуйний і чуйність його підвищилася в кілька разів після того, як ми стали постійними відвідувачами. Про чайові природно забувати не слід. Кухня теж непогана — особливо незабутнє враження залишила страву під назвою «Черемош» — великий шматок свинини, покритий шаром грибів, а потім ще шаром картоплі і все це залито білим соусом. Бували випадки, що ми з Сухариком повторювали «Черемош» до трьох-чотирьох разів за одну вечерю (худорлявих громадянам рекомендую цього не робити :)).

На наступний день колектив послухав моїм умовлянням і ми не поїхали на міський пляж, а вирушили «на камені», тобто туди, де каналізація :). Принаймні, там можна було з маскою поплавати вдосталь. Живності, правда, до свого жаль, я виявив вкрай мало, навіть самої звичайної для Чорного моря, зате кілька разів в перший раз в житті побачив у дикій природі живого ската! Так що час було втрачено даремно.

Перші дні пройшли не особливо привабливо і обмежувалися відвідуванням найближчих пляжів, що мені починало порядком набридати. День приблизно на третій мені вдалося-таки умовити всіх відправитися на пошуки нових місць. Вирішили обстежити сусіднього селища Міжводне. Про самому селищі сказати нічого не можу, так як тільки пару раз проїжджав його наскрізь — так що ніяких місцевих пам’яток не виявив. Зате, не доїжджаючи трохи до селища з боку Чорноморського, знайшли досить привабливе місце для купання. Звернули з дороги на путівець після маленького лиману. У реденьких кущиках розташувалися на постійне місце відпочинку кілька компаній з Білорусі та України (судячи з номерів). Проїхавши кущики, ми опинилися на відкритому майданчику, де і зупинилися. Зовні містечко було далеко не мальовниче — як такого піщаного пляжу не було — весь берег був покритий жовтою висохлої реденькой травою, що стирчить з піску. У самої кромки води на протязі усього берега лежала смуга викинуті штормом водоростей шаром до півметра завтовшки. Але всі ці недоліки просто тьмяніють поруч з морем! Такої прозорої води я навіть у Новому Світі не бачив! Глибина була більше ніж характерна для степового узбережжя — починаючи від 20-30 см до метра протягом, приблизно, 15-20 метрів від берега. Дно — дрібний пісочок. Зрідка в цьому акваріумі з піщаним дном зустрічалися острівці, вкриті водоростями, де скупчувалися всілякі дрібні морські мешканці — рибки, самітники, креветки… Далеко в море, метрах в 30-40, глибина сягала аж до півтора метрів і вище! Тут все частіше зустрічалася підводна рослинність і живність збільшувалася в розмірах. Морські собачки, зелепухи, рідко скорпены. При ретельному дослідженні заростей виявилося безліч дрібних риб-голок, розміром до 30 див. Якщо відплисти ще глибше — донна рослинність повністю зникала разом з живністю. Далі дно різко закінчувалося прірвою, глибина якої мені невідома. Можна ще додати, що вода на цьому мілководді була майже гарячої і її температура знижувалася в залежності від відстані від берега — так що можна було вибрати для себе ідеальний варіант. Ну а діти з Сухариком були просто в захваті — такий великий ванни вони ще ніколи не бачили! Можна було носитися безмежно!

Що стосується нашої загоряють половини мандрівників, то і їх все влаштувало. При наявності покривав або матраца пісок, перемішаний з травою, переставав напружувати.

Тепер про радощі цивілізації: навколо, звичайно ж, нічого не було, крім степу. Зате при наявності автомобіля і ця проблема усувалася — приблизно в 5 хвилинах їзди був селище Міжводне, в якому прямо поруч з трасою знаходився досить пристойний ринок, де можна було купити практично все — від копченого пеленгаса, мінералки і арбузов до маски, ласт і кепок від сонця.

Так що дикий пляж поблизу Міжводного ми відвідували неодноразово. Один раз, правда, нам довелося розвернутися і поїхати — нічний шторм змив в воду всі лежать на березі водорості і акваріум перетворився в болото, в яку навіть в болотних чоботях було зайти страшно. Але і це не так страшно, так як приблизно у 20-25 кілометрів від Чорноморського є згадуваний раніше селище Оленівка. Поряд з селищем розташувався кемпінг, а поряд з кемпінгом величезний піщаний пляж. Для любителів цивілізації він доведеться якраз до смаку. Перший ознака того — досить довго шукали місце для паркування. Ні, узбережжя, звичайно, велике, але хочеться ж ближче встати, а тут народищу купа. Є в наявності всякі-різні кафе мобільні, інша лабуда. Другий ознака — на пляжі теж якось не дуже затишно, люди навколо, один на одному звичайно не лежать, але сусідять приблизно в метрі-двох. Але зате пісок є, це так, сперечатися не буду. І пісок хороший, білий. Весь пляж в піску, втім, як і всі покривало теж :))) Я ж вважаю, що головне достоїнство Оленівки — це близькість до дивовижному за красою місця — мису Тарханкут! Це треба їхати далі, повз пляжів, повз кемпінгу, повз бази ВМФ Росії (принаймні, судячи з прапора), повз маяка. Коли всі будови закінчаться, дорога йде в абсолютно голий степ. Ще трохи і ви на Тарханкуті! Мис Тарханкут — це багатометрові обриви, якими закінчується безкрайній степ. Прибій створив з податливою осадовою породою справжні чудеса! Потрібно проїхати вздовж берега ще трохи до урочища Атлеш. Саме там знаходяться химерні скелі, арки, печери, вид яких завараживает. Мені вдалося поглянути на Тарханкут мигцем, а урочище і поготів бачив тільки з кабіни автомобіля, так як більшістю голосів (я був у меншості один!) було постановлено, що всі втомилися загарать в Оленівці і всім пора додому. Мені на ознайомлення з Тарханкутом відвели хвилин п’ятнадцять :-(. Але навіть цього часу було достатньо, щоб зараз настійно рекомендувати відвідати це диво природи тим, хто опиниться в тих краях! Я потім дізнався, що в урочищі навіть можна найняти моторку з капітаном, який покатає по печерах і покаже Тарханкут з боку моря — думаю, що це не менш приголомшливе видовище. Якщо буде така можливість — обіцяю враження та фоторепортаж. Ну а на сьогоднішній день лише кілька фотографій Тут ви зможете знайти на сторінках мого сайту.

Погода, до речі, була абсолютно похмура і настрій на фотографіях явно не літній. До речі, спека закінчилася буквально через день після нашого приїзду в Крим, і щодня накрапывающий дощик плавно переходив у зливу. В короткі сонячні години ми, як очманілі, мчали на море і купалися в оточенні чергового наближення урагану. Приблизно в ці ж дні затопило Судак, на чорноморському узбережжі Краснодарського краю змило в море цілий кемпінг, а в Севастополі в бухту увірвався смерч. Так що з погодою нам не пощастило. Було кілька ураганних днів і ночей, коли наші будиночки ходили ходором від насідаючого з боку степу вітру, а проливні дощі не давали висунути носа з дому.

Під час непогожих днів ми з дружиною відвідали родичів, про яких йшла мова на початку оповідання. За стаканчиком виноградного самогону я дізнався ще про деяких місцях, які варто відвідати (до великого горя моїх попутників!). В одне з них мені таки вдалося їх витягнути, за що згодом вони мені були вдячні і сильно засмучені, що поїхали ми туди за день до від’їзду з Чорноморського.

Продовження…

Філатов Ігор, [email protected]

Особистий досвід