Автомобільна подорож по Західному Криму або як ми їли кішок (3 частина)

59

Зміст:

  • Яка кішка на смак або спецоперація — «Шашлик в степу»
  • А стародавні греки зі скіфами, між іншим, тут не тільки відпочивали, але і жили…
  • Прощаємося з північно-західним Кримом…


Частина 1 Частина 2

Яка кішка на смак або спецоперація — «Шашлик в степу»

Але це сталося пізніше, а поки ми з Сухариком були стурбовані ідеєю скуштувати шашлику власного виробництва, благо господар нашого житла нам надав мангал, шампури і всі необхідні аксесуари. Але не тут-то було! Ми, наївні, об’їхали всі магазини, але на слід м’яса так і не натрапили. Ну не продають тут влітку м’яса!!! В один із днів була запланована вилазка в Євпаторії для розширення кругозору і відвідування каруселей :-). Ми сподівалися, що вже там-то м’ясо та знайдемо!

В Євпаторії вирушили рано вранці. Поки доїхали, погода знову зіпсувалася, правда цим вона нас не здивувала. Як такого сильного дощу не було, але постійне накрапування дуже дратувало. У самому місті їхали навпростець, поки не вперлися в набережну. Вірніше ми вперлися в церкву, де і залишили машину. Далі пішли пішки. Цілі, куди піти, не було і ми просто пішли. Народу повно. Пляж переповнений, всі засмагали незалежно від того, що на небі була густа хмарність і ось-ось мав піти дощ. Але відпустку не залежав від погоди: приїхав на курорт — отлежи свої пляжі-годинник, неважливо, що під дощем! Ми зробили коло по набережній, повернулися з красивою центральній вулиці міста… якраз вийшли до машини. Всі атракціони опинилися в іншому районі міста, там, де, власне, і розташовані всі знамениті пансіонати, санаторії, піонертабору і будинки відпочинку. Трохи поблукавши, все ж знайшли потрібний дитячий містечко, де і діти осчастливились крутячись, обертаючись і хитаючись.

Відвідування міського ринку з метою придбання м’яса не привело до бажаного результату, те ж саме можна сказати і про найбільші гастрономи міста. М’яса не було…

Не можна сказати, що у нас було погане харчування. Навпаки, порції були навіть занадто величезні і кількість страв радувало (ми оплатили проживання разом з харчуванням). Сніданок складався з величезною тарілки сиру, до якої додавалося варення, мед, сир і ще багато чого. До чаю завжди лежали медові східні солодощі, пахлава, по-моєму. Її завжди було стільки, що я ще років десять, напевно, по ній не почну сумувати. Обіди теж повноцінні — перше, друге, третє, фрукти. А один раз господиня, почувши, що ми намагаємося зробити шашлик, сказала, що завтра для нас буде сюрприз! Якщо, каже, скучили за справжнім м’яса — вам буде м’ясо! На вечерю дійсно подали тушковане м’ясо, радісно повідомивши нам, що таке блюдо у них вважається делікатесом і подається тільки дорогим гостям. Сухар ще спочатку зачарував господиню (його взагалі люблять всі мами і бабусі, тому що у нього апетит хороший :-)) і вона намагалася йому всіляко догодити. Нам запропонували вгадати в процесі їжі, з кого ж був зроблений цей делікатес. З вигляду це був кролик, але незнайомий присмак не давав спокою. Природно, до самого закінчення трапези, нам так і не сказали, кого ж ми з’їли. А потім з неприхованим захопленням було повідомлено, що ми схомячили тільки що водяну щура, можливо навіть ту саму, яку ще вдень моя дитина радісно годував у вальере кавуновими кірками. Чемно подякувавши привітних господарів, ми все ж дійшли спільної згоди, що м’ясо ми хотіли не настільки сильно…

Пізніше з’ясувалося, що тут всюди лопають цих щурів за милу душу, не запитавши прізвища, і це у них вважається делікатесом. По шматку тушкованого м’яса зрозуміти, що це є насправді, дійсно складно. Моє відчуття після з’їденого? Съеште свою кішку — буде щось близьке по відчуттю, хоча це, знову ж таки, моя суто суб’єктивна думка.

А в один з вечорів вже господар затіяв у дворі справжній узбецький плов (по-моєму ферганський, але точно я не пам’ятаю). На дровах, у великому казані, за всіма правилами, все як годиться, але спільно м’ясо йшла… правильно, було м’ясо щура. Звичайно, ми їли — відмовитися було б неповагою, а ми все ж жили в східному будинку і дотримувалися встановлені порядки. Ми навіть шашлик з видобутої свинини робили за межами двору, щоб не сильно засмучувати господарів, але про це нижче…

Наш людина в Чорноморському повідомив нам з джерел, яким можна було довіряти, що в місті на ринку рано вранці можна дістати… свинину!!! Спецоперація була проведена на наступний же день. Ми стали володарями N-го кількості кг потенційного шашлику! Ура! Як я вже писав, нашим господарям віра не дозволяла мати справу з хрюндель і вони нам м’яко натякнули, що шашлик-то ви, звичайно, робіть, але тільки не зі свинини. Але ми-то хотіли не справжній кавказький шашлик з баранини, а саме його російську версію, повсюдно поширену на дачах близького і далекого Підмосков’я, яка передбачала саме свинину, кого ж іще!

Ми були помічені господинею, коли потайки тягли сумку з парним м’ясом. Вона пораділа за нас, що ми-таки дістали м’ясо для шашлику і запропонувала його віддати для маринування кухарці, навіть не підозрюючи, що знаходиться у нас в сумці, на що отримала категоричну відмову, вмотивовану ліцензованим таємним рецептом, за яким м’ясо можу маринувати тільки я. Ще більшу проблему становить її прохання дати спробувати шматочок, коли приготуємо :-).

Червоний південний цибуля кільцями, лимон, чорний мелений перчик, трохи посолити і все це шарами-шарами, з парної свининки, а зверху винцем біленьким, місцевим кримським, сухеньким. Всі без особливих надмірностей, але з душею і в потрібних пропорціях. М’ясо маринувалася в моєму номері, в тазику, під диваном. Кімната наповнилася ароматом, який став розповзатися по всьому пансіонату.

Наближався вечір і тут до нас дійшло, що у нас взагалі немає дров. Сіли в Пасат, полетіли шукати. Кілька кіл навколо міста ні до чого не привели 🙁 — степ, голий степ… І тут ми натрапили на кремезне колода, валяющееся на узбіччі і наполовину вкопані в землю — радості не було меж. Почали рубати, благо в машині був топірець, правда явно не пристосований під колоди, але є. Через годину робота підходила до кінця, коли до нас, окутаний курявою підлетів 412 Москавич їдкого зеленого кольору. Серіал «Бригада» дивилися? Там так само — одночасно відкриваються всі двері, крім водійських. Одночасно в ще не осіле хмарка дорожньої пилу виходять… три бабки і починають вести з нами такий базар, що типу конкретно це наше колода, а ви типу хто такі, що типу це колода ми вже давно пасемо і навіть отколупывали кілька разів шматочки, а ви типу гастролери зальотні тут на чужій території… При цьому щуплий мужичок, який сидів за кермом, так там і залишався. Сухар випав в осад і слів на відповідь базар так і не знайшлося. Так ми з ганьбою були вигнані від майже отрубленного колоди. Але вихід все ж знайдено — ми згадали, що на «каналізаційному» пляжі, за військовою частиною бачили кілька кущів і навіть пару дерев — рвонули туди. На щастя знайшли кілька сухих, дивом збережених гілок і навіть один стовбур завтовшки з руку. Набили багажник і поїхали додому. Так що в Чорноморському, та й мабуть, по всьому західному Криму дефіцит не тільки свинина, але і деревина, майже як на планеті Кін-Дза-Дза.

Будинки розвели в мангалі багаття, і я взявся за приготування шашлику. Звичайно ж, все це відбувалося за межами пансіонату, за парканом, прямо в степу, благо вона і була за парканом. Далеко ми, звичайно, не могли відійти — ніч на дворі, тому дим повністю постійно огортав панисонат, викликаючи рясне слинотеча. На наше щастя, господині не було вдома, і нам не довелося косити від частування, а господар вже ліг спати. Так що коректно посмажили, коректно в темряві пронесли його в номер і не менш коректно з’їли. А на наступний день до нас в пансіонат заїхала сім’я з Києва і перше, що вони зробили, так це почали смажити на кухні, де кухарка готувала всім обіди, сало, такими великими шматками, не дуже коректними…

А стародавні греки зі скіфами, між іншим, тут не тільки відпочивали, але і жили…

Отже, наступав наш передостанній день перебування на північно-заході Криму. Що я планував в Москві — я майже все подивився, багато цікаві місця відкрилися вже після прибуття, і вони залишилися на майбутнє. Єдине, чого я не побачив із запланованого будинку — це руїни давньо-грецького поліса Калос-Лімен, що знаходиться безпосередньо в межах міста Чорноморське. А не подивився я їх з тієї причини, що мене відмовили, мотивуючи тим, що недалеко знаходяться розкопки ще одного греко-скіфського поселення 4 ст. до н. е. — 1 ст. н. е., набагато перевершує за розміром Калос-Лімен. А ім’я цьому послению — Беляуз. Щоб потрапити туди, необхідно висунутися з Чорноморського у бік Євпаторії, але вскрое після виїзду на трасу на розвилці піти вправо, за напрямом Знам’янського. Після Знам’янського продовжувати рух прямо в бік порту Мирний по перешийку між морем і озером Донузлав. Відразу скажу, що ця дорога закінчиться тупиком — перешийок переривається протокою, через який раніше нібито ходив пором до порту Мирний, але вже давно не ходить, так що туди їздити не варто. Але, не доїжджаючи протоки, потрібно буде звернути з траси направо (де саме — треба уточнити у місцевих — я ніяких орієнтирів не запам’ятав). Трохи по дорозі і погляду відкривається розкопане поселення. Якщо хто був в Херсонесі — практично аналогічне, тільки менше за площею і колон там немає знаменитих херсонеських, які на гривнях намальовані, але зате і натовпи туристів теж немає (принаймні, тоді я не спостерігав).

Поряд з городищем стояв табір археологів, які вже копають там років двадцять, а то й більше. По руїнах можна погуляти — прохід вільний, вас попросять не бігати по стінах — все-таки не вчора побудовані. При бажанні можна домовитися з археологами про проведення екскурсії. Скільки коштує — не знаю, так як коли ми туди приїхали, всі археологи були на обіді. З’їздити туди всім рекомендую — погуляти по вулицях давньогрецького міста вкрай приємно. Звичайно, практично нічого не залишилося, стіни простежуються по фундаментам, але приклавши фантазію можна собі уявити що де — де міська бруківка з виконаної колією в кам’яних плитах, де житлові приміщення, де склади, а де і добре зберігся фундамент городмкого маяка. Місто постійно поглинається морем і багато будівлі вже пішли під воду, що, безсумнівно, сумно.

Але, крім культурних цінностей, тобто там, де порадіти і любителям пасивного відпочинку! Піщані пляжі такої ширини я бачив тільки в Калінінградському краї! Але там, все-таки, не таке тепле море. Ми трохи від’їхали від Беляуза і зупинилися на одному з таких пляжів. Народу практично немає нікого. Місце вкрай зручно для кемпінгу, що там і спостерігається, але не масово, а так — там машинка стоїть, через кілометр ще намет і так далі. Місця вистачає всім з достатком. В цей день хоч і було сонячно, що дало можливість зробити кілька знімків, але на морі був шторм. Всі мої попутники, природно, під час мого огляду городища потрапляли на пляж, ніж дали майже необмежений час для вивчення. І я, взявши сина, обійшов кілька разів все поселення, хоча звичайно, щоб усвідомити, де я перебуваю, потрібно було більше часу і знань — у мене навіть не було можливості коротко ознайомитися з історією цього городища. Ну, знову ж, залишу на потім.

Про глибину моря сказати нічого не зможу, так як із-за шторму вода була мутною, а без маски плавати не хотілося. Зате був час обміркувати побачене, маючи перед собою картину, яку спостерігали багато століть назад з цього ж ракурсу стародавні греки і скіфи.

Прощаємося з північно-західним Кримом…

На наступний день ми з ранку раніше стали готуватися до від’їзду. Стояло нелегке завдання — упакувати всі речі і заштовхнути туди ж чотирьох дорослих та двох шкетов. Багажник закривали всі разом — хто на ньому сидів, щоб утрамбувати вміст. Для ніг задніх пасажирів місця не залишилося, і вони їх просто підібгали під себе. Сухар був за кермом і відчував себе вкрай зручно. На мене було покладено кілька коробок, ноги зафіксовані кількома торбами. При цьому я спочатку сів, а потім мене завалили, і про те, щоб можна було вийти десь по дорозі, навіть і не було мови. Але головне, що ми всі вмістилися і при цьому закрилися всі двері, а речей у нас було багато не по-дитячому — одних запасних частин Сухар віз 3\4 багажника, якщо б купили в Криму кузов Пасату — можна було б другу машину зібрати :-). Так і особистих речей теж чимало — один персональний підлоговий венилятор Сухарика чого вартий :-)))

Ми покидали Чорноморське, і я ще не підозрював, що повернуся сюди через два роки з метою вивчення місць проживання для своїх туристів, але це вже зовсім інша історія.

Дорога пройшла вдало, без пригод. У Севастополь приїхали під вечір. Але про це я розповім іншим разом…

Філатов Ігор, [email protected]

Особистий досвід