Чому вони йдуть з дому

48

Підлітковий вік отримав сумну славу важкого періоду, під час якого відбуваються інтенсивні перебудови в організмі і психіці дитини і не завжди сам підліток встигає адаптуватися до них. Однак не можна розглядати підлітковий період безвідносно попереднього розвитку конкретної дитини.

Пубертат, як підвищене навантаження на організм, що оголяє всі слабкі місця. В цей час дитина вирішує одну з найважливіших вікових завдань, а саме: відділення від батьківської сім’ї. Коли-то він вже вирішував подібну задачу — пам’ятайте, йому хотілося все робити самому, він часто говорив «я сам» і відмовлявся від допомоги? Тоді, приблизно в два рочки, малюк заявляв про себе як про окремої особистості, даючи зрозуміти, що відчуває себе цілком спроможним самостійно освоювати навколишній світ. Завдання батьків — дати можливість йому це робити, ненав’язливо забезпечуючи відносно безпечне оточення. Мама не повинна перешкоджати розвитку автономії і самостійності дитини, але і не зникати, а в його поле зору, завжди готової розрадити і допомогти, якщо йому це буде потрібно. Завдання не з простих, і багато огріхів на цьому шляху дають себе знати в підлітковому віці. Адже, не отримавши сприятливого досвіду в освоєнні світу, надмірно опікуваний або, навпаки, кинутий без підтримки, дитина почуває себе невпевнено, у нього повно страхів перед лицем невідомості. Справлятися з цими страхами підлітку доводиться власними силами: або ховаючись «за маминою спідницею», або, заперечуючи всі небезпеки, рватися на амбразуру.

Одна з частих поведінкових реакцій у підлітків — відходи з будинку. Підліток реалізує те, чого він в молодшому віці хотів, але боявся, — це бажання позбутися від чогось, протест. В першу чергу це протест проти тих відносин, які панують в його родині. Іноді відхід підлітка — бажання привернути увагу своєї родини до себе, до своїх проблем. Дитина, якій бракує батьківської уваги, постійно перебуває в пошуку тих засобів, які допоможуть йому звернути на себе увагу матері або батька. На жаль, легше всього він домагається цього, здійснюючи заборонені або протиправні вчинки. Дійсно, на нього звертають увагу, підкріплюючи таку «погану поведінку».

Ще можна хворіти, отримувати травми, курити, вживати наркотики… Список можна продовжувати — діти досить винахідливі в коштах. Зрозуміло, що можливостей у підлітковому віці набагато більше, ніж в ясельному. І підліток використовує ці можливості до кінця. Якщо два роки претензії на визнання його особистості обмежувалися впертим «я сам», то зараз підліток заявляє: «Я сам, і тільки спробуйте це не визнати, тоді я вам покажу».

На цьому рубежі підлітку вирішувати більш складну задачу — відокремитися від батьків, побудувати свої власні зв’язки, в яких він є повноцінним учасником, де його самооцінка і уявлення про себе будуть розділятися іншими людьми. І якщо не вирішена попередня завдання, досягти цього буде набагато важче. Та група, до якої він прагне належати, стає альтернативою або прямим протиставленням сімейним цінностям, укладу, правилами. Він отримує новий досвід, він продовжує освоювати світ. Таких груп буде ще багато, і в кожній підліток шукає щось, що необхідно для його розвитку.

У будь-якому випадку підліток буде шукати можливості позбутися тієї сім’ї, в якій неможливо реалізувати свої потреби (потреби в широкому сенсі). Недоодержавши в батьківському домі любові, турботи, тепла, уваги, волі, особистого простору, такий підліток буде прагнути до того, щоб створити сім’ю, в якій він зміг би отримати те, чого раніше був позбавлений. Часто і вибір партнера обумовлений бажанням заповнити такий недолік. І сім’я, яка будується на такій основі, приймає вид симбіозу. Обмеження симбіотичних відносин стають очевидними, якщо проаналізувати таку біологічну пару як паразит — жертва. Залежність і боязнь втратити партнера, а точніше, ті блага, які цей партнер надає, ведуть до маніпуляцій та конфліктів.

А ось і інша сторона медалі — підлітку дуже комфортно у своїй родині, батьки вважають, що така прихильність до них вбереже дитину від «поганих компаній» і можливих неприємностей, які відображають страхи самих батьків, а саме: страх непідконтрольність їм чада. І момент відділення від батьків затягується, а то й зовсім не відбувається. Чимало глузувань викликає «мамин синок». Для дівчини така ситуація більш звична, але не менш болісна. Бажання батьків «прив’язати» до себе своїх нащадків у чому обділяє останніх, обмежуючи не тільки контакти з зовнішнім світом, але й не даючи розвиватися багатьом якостям і здібностям — від уміння приймати рішення до творчого і професійного самовизначення.

Відділення від батьківської родини, як і наступний крок у створенні своєї сім’ї,- важливі віхи в розвитку людини. На шляху від дитини до дорослого з’являється таке відчуття, як відповідальність, спочатку за себе, а потім за іншого. А без цього повноцінну сім’ю, де панують гармонійні відносини, побудувати неможливо.

Ольга Широкова
практикуючий психотерапевт
Стаття з газети

Авторська стаття