Як нам пощастило з нянем

54

Няня, няня! А от у нас був нянь! І ми були дуже цьому раді.

Я після народження другої дочки вирішила працювати — зняти стрес від народження двійнят, поправити фінансове становище, яке сильно похитнулося, так і просто показати своїм домашнім, що я теж чогось вартий (як потім виявилося, вони в цьому і не сумнівався).

В наш будинок стали приходити няні. Тітоньки 45-60 років. З посмішками і без, з досвідом і з бажанням. Мені здалося, що знайти няню це простіше простого — он їх скільки. Але коли за 3 місяці з моїми дітьми понянчились 4 людини, я зневірилася — мої комунікабельні діти, які до своїх 2,5 і 1 року жили по режиму, раптом стали істеричними, відмовлялися залишатися з ким небудь, крім мене. Але тут, як у голлівудському фільмі, коли відчай трохи не змінилося рішучістю все кинути, в самий останній момент на порозі з’явився спаситель. Здоровий, рум’яний хлопець, років двадцяти-двадцяти п’яти. Виявилося, що вони приїхав з села на заробітки, і один наш спільний знайомий порекомендував йому зайти до нас.

Хлопець, Сергій, самостійно виховав своїх молодших брата і сестру, він був працьовитий і життєрадісний, крім того, були рекомендації знайомого — загалом, причин для відмови ми не знайшли. І цей чоловік пропрацював у нас 1,5 року (потім йому запропонували роботу в Німеччині, в російській родині, так само — нянею, і довелося його відпустити), за цей час були задоволені всі — і ми, і діти, і навіть моя мама, яка спочатку була проти і няні в принципі, і няні чоловічої статі зокрема. Він готував дівчаткам спеціальні страви, стирав описані колготки, читав їм казки, заплітав коси, водив гуляти і навчав спілкуватися з сусідськими дітьми. Діти бігали за ним хвостиком і вважали кращим людиною (після батьків). Після його відходу ми знову стали шукати хорошу няню, але не знайшли і віддали дітей в дитячий сад, але через півроку довелося забрати їх звідти й виховувати силами родичів. Тепер дівчатка вже ходять в школу, але Серьогу згадують досі.

Юлія Горшкова, [email protected]

Особистий досвід